Японський хін

Japan Chin

FCI ?206
Японський хін фото
?????? ??????????: Японія
????:
?????? ? ?????: близько 25 см
???????????: білий з рудими або чорними плямами, на голові бажано симетричний малюнок

Таємниця появи японського хіна схована глибоко в століттях. Існують різні версії його походження. Припускається, що в японського хіна, пекінеса і мопса існував спільний предок, так званий тибетський той.

За однією з існуючих версій, в III столітті нашої ери прабатьки хінів потрапили в Японію разом з буддійськими ченцями. За іншою - ці собаки були частиною данини, яку платив Японії Китай в VIII столітті н.е. А древній епос Сейм свідчить про те, що в 732 році нашої ери Шираві, імператор однієї з корейських держав Силла, у знак особливої прихильності й дружби подарував японському імператорові пару собак, приблизно предків хіна.

Але існують і прихильники "японської" версії походження собак. Адже в Китаї відома власна імператорська порода - пекінес, у Кореї взагалі не згадувалися подібні собаки, а от у Японії хін зображувався на гравюрах, малюнках, вазах і тканинах ще із глибокої стародавності.

Тільки в результаті тривалої і планомірної селекції могла бути виведена ця дивна порода в тому виді, у якому вона дійшла майже не змінившись із глибини століть до нашого часу.

Немає також єдиної думки і про назву породи. Наприклад, по припущенню англійського кінолога Фоса, слово "хін" родинне японському слову "джин" або "хій", що означає "коштовність", до речі ціна собак дійсно відповідала назві.
Японці називали хінів "макурар-тзем", що означає "диванний собака", і ще " собакою, що жує,", адже серед усього різноманіття собачого племені тільки хін має звичку ретельно пережовувати їжу.

У Японії ці маленькі істоти з космічними очами користувалися безмежним обожнюванням і вважалися священними посланцями богів. Тільки члени імператорської родини і аристократи могли мати дорогоцінного собаку. У період Едо хін став невід'ємним божественним талісманом дайме - впливових князів і вищої аристократії.

Японський хін розводився в імператорських або храмових розплідниках. Методи селекції зберігалися в найсуворішій таємниці, за здоров'ям собак стежили спеціальні лікарі. Найменших хінів знатні дами носили в бамбукових клітках, підвішених у широких рукавах кімоно, це доповнювало й прикрашало екзотичне вбрання.

Дотепер найстарші японські розплідники, що займаються розведенням хінов, перебувають під патронажем імператорської родини. Купити племінного хіна з такого розплідника практично неможливо, ними не торгують. Іноді священних собак дарують у знак відмінності заслуг перед імператором.

Тільки в XIX столітті Європа змогла нарешті побачити найбільший скарб Країни Сходу Сонця. В 1854 році командор Метью Колбрайт Перрі домігся в Японії відкриття декількох портів для морської торгівлі й поклав кінець ізоляції країни від зовнішнього світу. Він привіз в Англію і подарував королеві Вікторії двох японських хінів.

Дивні екзотичні собачки відразу завоювали серця Європи й Америки. Почався хижацький вивіз хінів з їхньої батьківщини. На жаль, у західних країнах нічого не знали про специфіку породи, про утримання, годівлю й розведення. Безліч дорогоцінних собак гинули в дорозі і від недотепного поводження.

Європейські і американські заводчики були змушені трохи збільшити хіна в розмірах, тому що надмірно маленькі "японські" екземпляри мали знижену здатність до виживання й розмноження. Дотепер ці собачки залишаються рідкістю і породистого хіна можна зустріти лише на виставці.

Відбувається це почасти тому, що хіни малоплідні (максимально народжується приблизно 4 щеняти), почасти тому, що серйозні заводчики японських хінів зовсім не прагнуть зробити породу "комерційною і модною", хін - це спосіб життя, кожна собака дорогоцінна, тому вони дуже рідко наважуються продати висококласного собаку і, зрозуміло, коштують вони дорого.

Намагайтеся гуляти в місцях подалі від проїжджої частини і подалі від маршрутів собаківників з великими й злісними породами. Для прогулянок використовуйте тонкий шнурок-ринговку. Зовсім протипоказані шлейки, від них безнадійно зіпсується постава собаки, ваш хін стане горбатим.

Нашийники теж не кращий вихід. Навіть найтонший нашийник буде витирати шерсть на шиї, у щенят вона особливо ніжна, а якщо вже ви готуєте свого улюбленця до виставочної кар'єри, те ринговка повинна стати єдиним варіантом для прогулянок.

Кобелі японських хінів сміливі, розумні, дуже віддані й горді, у кожному живе маленький відважний самурай. Суки хіна ніжні, граціозні, слухняні й безперечно нагадують чарівних жінок Країни Сходу Сонця.

Японські хіни дуже привітні, життєрадісні і щедро діляться з навколишніми позитивними емоціями, але вони ніколи не подадуть виду, що переживають або чимось розстроєні, вони занадто виховані для цього і за звичаєм їхньої древньої батьківщини намагаються "не втрачати обличчя". Однак, хіни мають тонку й раниму душу, потрібно дуже любити цих собак, щоб вчасно зрозуміти чим ви могли скривдити хіна, і не змушувати його страждати.